Ехо минулого

Сім років тому була у мене "вчителька" - Інна Корнелюк. Я тоді була зовсім молода і зелена, писала тільки "від таланту" і нічого не знала про те, як це треба "робити правильно". Вона взялась за моє виховання і, оскільки дописувала я тоді у відділ культури, навчила мене своєрідно оформлювати статті.

Її ж статті перетворювались із простої новини про якусь подію (замість "сухих" фактів з домішкою "культурщини") на захопливу подорож у світ звуків, запахів і доторків. Мене завжди дивувало, як їй вдавалось так "вправлятись" з текстом, що він набував ознак мистецього есею, а не звичайного журналістського звіту. Загалом, весь відділ культури нашої газети був таким... Мистецьким:)

Прошло багато часу; вже два роки, як я покинула журналістику і п'ять років, як закрили нашу газету.

Вчора зранку, як ще не почало світати, я сіла писати статтю. Першу за чорт-зна скільки років, бо останні роки я працювала лише у новинно-політичній журналістиці.

Статтю я відправила, керівник програми її вичитав. Вичитав і показав Ігорю Померанцеву, якого стаття, власне, стосувалась. Померанцеву дуже сподобалось:) А от я, перечитавши цю статтю, зрозуміла одну річ:

Інна Корнелюк детектед в тексті. Себто не вона конкретно, а її впізнаваний вплив.

Ніщо не минається безслідно:)